Печиво для Ніни
Записував свідчення мешканки Бучі і не полишало відчуття історичного дежавю – мов слухаю живу розповідь українки з 30-х про прихід в село нквдистів. Нижче наведу уривок з розшифровки.
З пані Ніною (ім'я змінено) вдалося поспілкуватися за щасливим збігом обставин. Разом з Lyudmyla Yankina, якій належала уся ініціатива, ми їздили на декілька адрес перевірити, чи живі люди, які давно не виходили на зв'язок із рідними. До будинку пані Ніни приїхали вже затемно, це був повністю вимерлий район: ні світла, ні звуку, жодних ознак життя з навколишніх осель. Ми довго й голосно кликали її по імені, але у відповідь була лише тиша. Вже зібравшись їхати, аби встигнути повернутися до Києва до настання комендантської години, робимо останню спробу: "Ніна Петрівна!" І тут роздається лай собаки. Ще кілька хвилин – і чуємо звуки з дому.
Пані Ніна обережно дивиться на нас через хвіртку. Каже, що вже вляглася спати і не почула б нас, якби не собака. Впускає на подвір’я. Розпитуємо про здоров'я, даємо ліки й продукти і просимо розказати про прихід русскіх.
"Страшно було. У нас вертольоти самольоти отуто летіло, бомбило кричало горіло, горіли ті пламні всі у неділю 28 числа. А вночі таке робилося... Наша хата раз – піднялася й сіла. Таке враження було. Дуже страшно було.
Ходили тут ті, кадирівці. А на 15 день нас обстріляли.
У мене ночувало п’ять чоловік, поки газ був, бо у них холодно було. У сусідів теж ночувало одинадцять чоловік. Це їх показують по телебаченню. Це ті, кого потім розстріляли. Вєру ранили. А того Максима і Ксюшу... я їм ще книжечки всякі давала, поки Вєра з ними займалася. То їх розстріляли. А сваха вже цієї Вєри несла поранену цю дитину. Гордійчика. То у нас був тут такий стан дуже нервовий”.
Жінка говорить, що набагато більше боїться за українців на сході, бо там люди говорять буде велика битва.
"Саме страшне – відсутність новин. Немає радіо, нічого нема. Ото Рая десь підслуховує і зранку приносить мені кип'яток і розказує”.
Пообіцяли на наступний день завести павербанк, деяких речей і продуктів. Вона попросила привезти їй печива. Її хворий незрячий чоловік у хаті, коли п’є чай, за інерцією проводить рукою по столу у пошуках печива, якого вже давно немає. Знаходимо в автівці останню пачку і віддаємо їй. Вона ще й пробує відмовитися, мовляв що ж у вас дітки буду відбирати останнє. Утім, вона й продукти спочатку дещо сором'язливо брала. Казала що ходила днями в магазин, купила пару бурячків.
А тепер каже так багато продуктів. Світла газу нема, але може днями тепер приготую на мангалі плов.
13.04.2022
Автор: Сергій Кочмарський
Cookies for Nina
I was recording the testimony of a resident of Bucha and could not shake the feeling of historical déjà vu - as if I were listening to a Ukrainian woman from the 1930s describing how NKVD officers came to her village. Below is an excerpt from the transcript.
Meeting Mrs. Nina (name changed) happened by a fortunate coincidence. Together with Lyudmyla Yankina, who initiated the whole effort, we visited several addresses to check whether people who had long stopped responding to their relatives were still alive. We arrived at Nina’s house after dark. The entire neighborhood was completely deserted - no lights, no sounds, no signs of life from the surrounding houses.
We called her name loudly for a long time, but there was only silence in response. Just as we were about to leave in order to return to Kyiv before curfew, we made one last attempt: “Nina Petrivna!”
Then a dog started barking. A few minutes later we heard sounds from the house.
Mrs. Nina cautiously looks at us through the gate. She says she had already gone to bed and would not have heard us if not for the dog. She lets us into the yard. We ask about her health, give her medicine and food, and ask her to tell us about the arrival of the Russians.
“It was scary. Helicopters and planes were flying here, bombing, shouting, everything burning - all those flames were burning on Sunday the 28th. And at night such things were happening... Our house suddenly lifted and dropped back down. That is how it felt. It was very frightening.
Those Kadyrovites were walking around here. On the fifteenth day we were shelled.
Five people stayed overnight in my house while the gas still worked because it was cold in their homes. Eleven people stayed at the neighbors’ house. These are the people they show on television. Those who were later shot. Vera was wounded. And Maksym and Ksenia... I used to give them little books while Vera was studying with them. They were shot. And Vera’s relative carried that wounded child - Hordiichyk. It was a very tense situation here.”
The woman says she is even more worried about Ukrainians in the east because people say there will be a big battle there.
“The worst thing is the absence of news - there is no radio, nothing. Raya sometimes overhears something somewhere and in the morning she brings me boiling water and tells me what she heard.”
We promised to bring a power bank the next day along with some supplies and food. She asked us to bring her some cookies.
Her sick blind husband is inside the house. When he drinks tea, he instinctively runs his hand across the table looking for cookies that have long been gone.
We find the last pack in our car and give it to her. She even tries to refuse it, saying that we probably have children ourselves and she does not want to take the last thing from us. At first she also took the food somewhat shyly. She said that a few days earlier she had gone to the store and bought a couple of beets.
“And now there is so much food. There is no electricity or gas, but maybe in a few days I will cook pilaf on the grill.”
April 13, 2022
