Живуть люди
Є щось глибоко архаїчне, по-справжньому моторошне, як і належить архаїці, у цих нині найпопулярніших написах на вкраїнських будинках. Старі хатини в глухому селі, куди часто не ведуть дороги, ряди респектабельних мазанок вздовж трас, вцілілі і зруйновані – рясніють найпростішим неолітичним повідомленням, оберігом від ворожих сил, осучасненим наскальним живописом із знаковою системою.
Живуть люди. Люди живуть. Живуть діти. Часто лише однє ємке слово – Люди. “Живуть люди” – першородна формула, причина і фабула людського існування, прогріх свідомості, найдавніша задача хомо та його лаконічна мініісторія. Люди – живуть, а далі вже можливі нашарування.
За кожним з цих повідомлень – цивілізаційна оповідь, вкрита таємницею в очікуванні допитливого дослідника. Хто тут жив, з ким кохався і з ким пив, що за пристрасті вирували в цій оселі до приходу зла. Чи живе ще хтось у вцілілій хаті, позначеній стародавнім вітальним закляттям, досі, і чи встигли полишити мешканці згарище, яке колись було їхнім домом.
Багато цих історій вже оповідано, а ще більше залишаться назавжди невідомими загалу. Лише по кривих архаїчних написах, які деінде збережуться й потраплятимуть на очі наступним поколінням, можна буде на хвилинку зупинитися і уявити, яка історія ховається за цим культурним слідом.
Автор: Сергій Кочмарський
People Live Here
There is something deeply archaic, truly unsettling, as the archaic should be, in these now most common inscriptions on Ukrainian houses. Old cottages in remote villages, often unreachable by road, rows of respectable whitewashed houses along highways, homes intact and destroyed - all abound with the simplest Neolithic message, a charm against hostile forces, a modern form of cave painting with its own symbolic system.
People live here. People are living. Children live here. Often just one compact word - People. "People live here" - a primordial formula, the cause and the plot of human existence, a flaw in consciousness, the most ancient task of Homo and his laconic mini-history. People live, and only after that do layers become possible.
Behind each of these messages lies a civilizational narrative, shrouded in mystery and awaiting a curious observer. Who lived here, whom they loved and with whom they drank, what passions filled this house before the arrival of evil. Whether someone still lives in the surviving home marked with this ancient protective incantation, and whether the residents managed to leave the ashes that once were their home.
Many of these stories have already been told, and even more will remain forever unknown to the public. Only through these crooked archaic inscriptions, some of which will survive and catch the eyes of future generations, will it be possible, for a brief moment, to pause and imagine the story hidden behind this cultural trace.
