Стрес від зустрічі з красою
З деяким жалем зустрів новину, що Харкову повернули вуличне освітлення. Ні, воно то звісно правильно, але разом з цим місто втрачає те найкраще, що сталося з ним за останній рік – стрес від зустрічі з красою, що подарувало людям небачене до того багато десятиліть вповні явлене зоряне небо.
Здавалося б: коли людина дивиться з високої будівлі униз – її як правило прошибає, стає страшно. Коли дивиться на небо – це не вражає, хоча дистанція від людини до небес набагато більша, ніж до землі.
Так було не зі всіма. Київські монахи йшли в печери, бо завжди дивитися на зоряне небо натренованою чутливістю, у повній мірі розуміючи всю божественність явища і заклик до них небес – це було складно, страшно, іноді необхідний передих на обмірковування і час, аби прийняти цей виклик. Так на печерських пагорбах з її печерами Антоній заснував монастир.
Грецькою слова Краса і Заклик звучать однаково. В красі завжди є заклик. Красиве – це не те що б гармонійне, а те, що несе виклик. Справжня зустріч з красою це завжди виклик, це вторгнення у наше життя, від якого неможливо відвернутися. Як і війна, землетрус, епідемія, смерть.
Війна вторглася у Харків так само, як і краса, одночасно. Через світломаскування зоряний купол буквально впав його мешканцям на голову – таке вони могли бачити зрідка хіба що десь у подорожах, і то не факт, а тут – споглядати можна щодня. За останній рік я тричі їздив у Харків, зустрівши загалом тут близько 40 ночей. І кожну таку ніч я виходив на балкон, не в змозі відірвати очей від явленого чуда, від якого кожного разу переховлювало подих.
Як багато харків'ян сприймали явлене саме як красу, як чудо? Скількох людей і як це змінило? Якщо катастрофу ми не можемо не помітити, то красу ж ми навпаки часто не помічаємо – щоб її розгледіти, необхідне певне виховання власної чутливості. Знову ж таки гарний приклад, що англійською слова Чудо і Рана – однокорінневі. Для того, щоб розгледіти красу, необхідна рана, або ж певна вразливість, вихована відкритість. У стихійної людини її може не бути. Необхідно тренувати серце.
Із таким відкритим серцем можна без остраху навпомацки переміщатися темними вулицями, лабіринтом його побитих стін і закритих дверей, вступати з містом в особливий діалог, приймаючи запрошення на танок із тінями, які, якщо спіймати їхній ритм, обов'язково проведуть туди, куди тобі треба.
13.03.2023
***
Фото темної сторони Харкова - Paul Itkin
The Starry Sky Above Darkened Kharkiv
With some regret, I heard the news that street lighting had returned to Kharkiv. Of course, it is the right thing to do. Yet with it the city loses perhaps the most remarkable thing that happened to it over the past year - the shock of encountering beauty, the gift of a star-filled sky that people had not truly seen for many decades.
It would seem that when a person looks down from a tall building, they are usually overcome with fear. Yet when they look at the sky, it rarely has the same effect - even though the distance between a person and the heavens is far greater than the distance to the ground.
But this was not true for everyone. The monks of Kyiv descended into caves because constantly gazing at the starry sky with trained sensitivity - fully understanding the divine nature of what they saw and the call of the heavens - was difficult and sometimes frightening. They needed pauses to reflect and time to accept this call. Thus, on the hills of Pechersk, Anthony founded the monastery with its caves.
In Greek, the words Beauty and Call sound the same. Beauty always carries a call. The beautiful is not merely harmonious - it is something that challenges us. A true encounter with beauty is always a challenge, an intrusion into our lives that we cannot ignore. Like war, an earthquake, an epidemic, or death.
War entered Kharkiv in the same way beauty did - at the same time. Because of the blackout, the starry dome literally fell upon the heads of its inhabitants. Something they might have seen only rarely while traveling suddenly became visible every night.
Over the past year I traveled to Kharkiv three times and spent about forty nights there in total. And every one of those nights I stepped onto the balcony, unable to take my eyes off the revealed miracle that took my breath away again and again.
How many Kharkiv residents saw this revelation as beauty - as a miracle? How many people were changed by it, and how?
If we cannot fail to notice catastrophe, beauty is often the opposite - we fail to see it. To perceive it requires a certain cultivation of sensitivity. There is a good example in English: the words wonder and wound share the same root. To recognize beauty, one must have a wound - or at least a vulnerability, an openness that has been nurtured. A spontaneous person may lack it. The heart must be trained.
With such an open heart, one can move without fear through dark streets, feeling one’s way through a labyrinth of battered walls and closed doors, entering into a special dialogue with the city, accepting its invitation to dance with the shadows. And if you catch their rhythm, they will surely lead you where you need to go.
March 13, 2023
Photo of the dark side of Kharkiv - Paul Itkin
Author: Serhii Kochmarskyi
